Поки міжнародна спільнота дедалі активніше повертає російських атлетів та їхню символіку на змагальні майданчики, український спорт продовжує потерпати від агресії Росії. Спортсмени й спортсменки втрачають домівки, потрапляють під обстріли та гинуть на передовій. Російські війська й надалі атакують українські арени, а спортивне життя триває на тлі постійної небезпеки.
Це восьмий текст, присвячений підсумкам 2025 року від редакції Суспільне Спорт.
“Тиша, попіл і біль”: обстріли Росії та знищені спортивні обʼєкти
За підрахунками Міністерства молоді та спорту, за майже чотири роки повномасштабної війни російська армія зруйнувала або пошкодила понад 800 обʼєктів спортивної інфраструктури України.
Неодноразово через обстріли були понівечені споруди в Києві. Серед них — домашня арена хокейного клубу “Сокіл”, тренувальна база футбольної “Зорі” в Олімпійському фаховому коледжі, стадіон “Спартак”, де тренуються команди з регбі, а також спортивний ліцей, спорткомплекс Київської політехніки та будівля клубу художньої гімнастики “Олімп”. Крім того, на другий день після Різдва в Білій Церкві, що на Київщині, була пошкоджена льодова арена “Білий Барс” однойменної хокейної команди.
Загалом під атакою за рік опинилися щонайменше пʼять ковзанок. У квітні Росія обстріляла Херсон керованими авіабомбами та повністю знищила льодовий палац “Фаворит-Арена”, на якому робив перші кроки лідер збірної України з фігурного катання Кирило Марсак — єдиний представник “синьо-жовтих”, який відібрався на Олімпійські ігри-2026 у цьому виді спорту.
Чоловік дивиться на зруйнований військами РФ льодовий палац у Херсоні. Суспільне Херсон/Олександр Корняков“Дуже сумно це все розуміти та приймати, — відреагував на обстріл рідної ковзанки Марсак у коментарі Кавун.City. — Якби не ця льодова арена, я б ніколи не став фігуристом і не був би тим, ким я є. То вже була б не моя історія. Не передати словами, як прикро розуміти, що настільки ключова будівля в моєму і не тільки житті була зруйнована”.
Постраждала й льодова арена в Дніпрі, де від вибухової хвилі у червні обвалилася частина стіни. Ще одну “домівку” льодових видів — одеський Палац спорту — росіяни пошкодили вже вдруге за півтора року.
Пошкоджені трибуни одеського Палацу спорту після атаки РФ. Суспільне ОдесаЗначних руйнувань у квітні зазнала веслувальна база в Дніпрі: були пошкоджені тренувальні зали, реабілітаційний центр, споруди, де зберігали й ремонтували човни, адміністративні й житлові приміщення. У Міністестві спорту назвали наслідки атаки “серйозним ударом для спортивної спільноти міста та регіону”, адже на цій базі проходили підготовку юні спортсмени та олімпійські й паралімпійські команди.
Внаслідок грудневого обстрілу Шостки, що на Сумщині, російські безпілотники поцілили у спортзалу комплексу “Свема”. Діти саме тренувалися на акробатичній доріжці, проте їх вчасно евакуювали в укриття після першого удару — вони не постраждали.
“Місце, де лунав дитячий сміх і зростали мрії, — поділилася спогадами тренерка спортивної школи “Барса” Марія Костюченко. — Сьогодні тут тиша, попіл і біль. Це була не просто спортивна зала. Це було місце сили”.
Спорткомплекс “Свема” в Шостці після обстрілу РФ. Хокей на траві ШосткаСпортивні обʼєкти, що зазнали руйнувань у 2025 році:
- Київ і Київщина: стадіон “Спартак”, Київський спортивний ліцей, спорткомплекс КПІ імені Сікорського, льодова арена “Атек”, Олімпійський фаховий коледж імені Піддубного, будівля спортклубу “Олімп”, льодова арена “Білий Барс” (Біла Церква).
- Дніпро: Водно-спортивний комбінат, льодова арена, спортзала клубу “Ренсей”.
- Одеса: навчально-тренувальна база “Чорноморця”, Палац спорту.
- Херсон: льодовий палац “Фаворит-Арена”.
- Харків: спортивний манеж Харківського авіаційного інституту.
- Черкаси: легкоатлетичний манеж.
- Сумщина: спорткомплекс “Свема” (Шостка).
“Прильоти” переслідували українських спортсменів і у власних домівках та на змаганнях. Поки гравець португальської “Бенфіки” Георгій Судаков був у розташуванні збірної України та готувався до вересневого матчу відбору на чемпіонат світу-2026, у його будинок у Києві влучив “Шахед”. Родина футболіста, яка була вдома, не постраждала.
У червні під обстріл потрапили легкоатлети, які приїхали до Луцька на чемпіонат України. Команда перебувала в готелі “Мотор”, коли посеред ночі пролунали гучні вибухи.
“Перш ніж ракета влучила в багатоповерхівку перед нашим готелем, ми вже були готові до цього, бо прилетіло з десять шахедів, — розповідав про обстріл стрибун Владислав Шепелєв у коментарі Суспільне Спорт. — Від 5:30 ранку вже сиділи в коридорі. Я пішов за кофтою в кімнату. Повертаюся назад, за стіну — і десь пів секунди не вистачило, щоб зайти. Прилітає ракета — мене кидає в шафу вибуховою хвилею. Цей день — мій другий день народження, бо я не знаю, як не зазнав жодних пошкоджень. На мені ані подряпини”.
Чемпіон з веслування, “любов” ветеранського спорту, юна кікбоксерка: спортсмени, яких убила Росія
Головні втрати цієї війни — це люди. Кількість українських спортсменів і тренерів, які загинули від початку повномасштабного вторгнення, у 2025-му перетнула позначку 600. Більшість із них полягли на фронті.
Після півтора року невідомості в травні зʼявилася новина про втрату колишнього спортсмена й тренера Олександра Калініченка, якого вважали зниклим безвісти. Він двічі був призером чемпіонатів світу з веслування на каное: у 1986-му взяв “срібло” у двійці в складі збірної СРСР, а у 1993-му піднявся на “бронзову” позицію у четвірці вже під прапором України.
Воїна ЗСУ поховали за день до його дня народження. 18 травня Олександрові могло виповнитися 59.
Олександр Калініченко (крайній справа) зі збірною України на чемпіонаті світу-1993 з веслування на каное та байдарках. facebook.com/dobrotvorskiy.viktorУ вересні в бою в складі групи спецпризначення поліг один із лідерів ветеранського руху, менеджер і тренер збірних Ігор нескорених, популяризатор баскетболу й регбі на кріслах колісних Тарас Шпук, на позивний “Череп”.
“Тарас тягнув тему ветеранського спорту тоді, коли мало хто нею займався в країні, і якби вона операційно в ті давні роки не вистрілила, то не приїжджав би принц Гаррі до України і не було б цього всього”, — розповідає про внесок колеги Тарас Чмут, директор фонду “Повернись живим”, у якому працював Шпук.
Тарас Шпук (у центрі) дає настанови команді під час змагань з баскетболу на кріслах колісних на Іграх нескорених-2023. Invictus Games: Team Ukraine“Ми його називали буркутуном, — згадує Шпука засновниця Ігор нескорених в Україні Аліна Фролова. — У Тараса завжди була зрада або перемога, причому вони міксувалися в різній пропорції. Він був нашим внутрішнім “гномом”, який завжди тримав рівень. При цьому він був такою людиною, яка не відмовляла ні в чому. Він завжди турбувався про оточуючих, про ветеранів, про команду. Тарас — то любов всіх команд, які пройшли через нас”.
На щиті — танцівник і хореограф Володимир Раков, призер чемпіонату світу-2017 з ушу Суонг Артем Тхеа, колишня легкоатлетка Катерина Троян, учасник чемпіонату світу-2014 з кульової стрільби Олексій Хабаров, ексволодар інтерконтинентального поясу IBO Віталій Русаль.
Спортсмени, у тому числі діти й атлети, які лиш розпочиналися карʼєру, ставали жертвами російського терору й у тилу. Зокрема, удар по Києву в ніч проти 31 липня забрав життя юного каратиста Матвія Марченка. Йому було всього шість років.
За два тижні до свого 18-річчя загинула чемпіонка Європи Карина Бахур. Кікбоксерка готувалася до виступу на Кубку світу в Австрії, але напередодні виїзду отримала смертельні поранення під час обстрілу Берестина, що на Харківщині.
Втрати трапляються і в родинах спортсменів. Футболістка Любов Шматко пропустила два матчі Ліги націй після того, як на війні загинув її брат. А легкоатлети присвячували перемоги на національному чемпіонаті родичам, які віддали життя, захищаючи Україну.
Спортсмени, тренери та інші працівники сфери спорту, які загинули у 2025 році
На фронті:
- Січень: Володимир Раков, 30 років (танцювальний спорт), Сергій Поліщук, 22 (регбі), Павло Унгурян, 27 (панкратіон), Руслан Ганущак, 54 (автоспорт), Михайло Коваль, 34 (футбол), Василь Джус, 26 (дзюдо).
- Лютий: Микита Калін, 23 (футбол), Орест Малованюк, 27 (спортивне орієнтування), Іван Кононенко, 42 (стронгмен).
- Березень: Андрій Романов, 33 (волейбол), В’ячеслав Ярмоленко, 31 (танцювальний спорт), Денис Денисюк, 30 (карате).
- Квітень: Володимир Коцур, 53 (спортивна журналістика), Тарас Цушко, 45 (альпінізм), Володимир Мандзюк, 28 (бокс), Ілля Міщук, 30 (веслування), Олександр Кладієнко, 57 (джиу-джитсу), Ігор Власюк, 33 (регбі), Андрій Дзюбан, 41 (хортинг), Суонг Артем Тхеа, 28 (ушу).
- Травень: Вʼячеслав Кобржицький (спортивна журналістика), Петро Шукалович, 34 (легка атлетика, марафонський біг), Сергій Федьків, 35 (бокс), Олег Завадецький, 38 (футбол), Ілля Ковальов, 21 (сучасне пʼятиборство, бокс).
- Червень: Микита Козубенко, 31 (стрибки у воду), Катерина Троян, 32 (легка атлетика), Микола Худевич, 45 (футзал), Віталій Ванкевич, 30 (футбол), Віталій Римарук, 26 (легка атлетика, метання диска), Віталій Додюк, 33 (стрибки на лижах з трампліна), Юрій Бредак, 47 (академічне веслування).
- Липень: Юрій Єгоров, 21 (бокс)
- Серпень: Роман Стащенко, 23 (греко-римська боротьба), Олексій Хабаров, 31 (кульова стрільба).
- Вересень: Олексій Розенталь, 34 (регбі), Денис Фуртас, 23 (кікбоксинг), Тарас Шпук, 34 (ветеранський спорт), Антон Болдирев, 50 (шахи), Іван Зарівняк, 37 (футзал).
- Жовтень: Павло Іщенко, 34 (стронгмен), Микола Гетьманов, 35 (регбі), Олександр Пойда, 53 (хокей), Андрій Сіробаба, 23 (дзюдо), Михайло Толстяк, 30 (футбол).
- Грудень: Володимир Ющенко, 36 (бокс), Віталій Русаль, 45 (бокс).
- Загиблі, які до 2025-го вважалися зниклими безвісти: Максим Зеленський, 42 (спортуправління), Олександр Калініченко, 57 (веслування на каное), Ігор Пашко, 23 (бокс), Віталій Тимофєєв, 49 (кікбоксинг).
Внаслідок ударів по цивільних обʼєктах:
- Київ, 23 червня: Володимир Мосейчук, 30 (футбол).
- Березня (Житомирщина), 2 липня: Олексій Петренко, 16 (самбо).
- Київ, 31 липня: Матвій Марченко, 6 (карате).
- Берестин (Харківщина), 18 листопада: Карина Бахур, 17 (кікбоксинг).
