Бразильський футбол подарував світу немало геніїв, і Роналдо – один з найяскравіших.
Феномен – так його прозвали італійські ЗМІ, поки тіффозі роззявляли роти, адже те, що творив цей хлопець, не вписувалося ні в які рамки. Він наче розширяв їх кожним матчем, кожним фінтом…
Мессі й Кріштіану в одному флаконі – і то до появи обох.
Сьогодні Роналдо за паспортом виповнюється 50 років, і ми згадуємо його найвеличнішу перемогу – над власним тілом.
***
Вкрай рідко, але зі світом все ще стаються таланти такого масштабу, що їхня велич зрозуміла кожному.
Вже у 1992-му тренер Сан-Крістована, відпускаючи 15-річного Роналдо до Крузейро, запевнив:
“Ми віддаємо хлопця, який стане наступним великим нападником збірної Бразилії. Він обов’язково гратиме на ЧС-1998”.
Усі в кімнаті згідно кивнули, адже бачили його раніше. Роналдо був зіркою ще на дитячому рівні.
Нападник-мрія. Широкоплечий, високий, потужний, але при цьому швидкий настільки, що міг конкурувати з найкращими спринтерами країни. І технічний. Боже, який він мав дотик! Вибігаючи на ворота, Роналдо найчастіше обводив кіпера, а тоді закочував у пусті.
Талант покоління, надія цілої країни – Селесао взяли його, 17-річного, на ЧС-1994, хоча й не дали хвилин. Завданням Роналдо було вчитися у старших.
І тоді ж його взяв під крило сам Ромаріо.
Були ж часи в Бразилії!
“Ромаріо завжди повторював, що ніхто не може з ним зрівнятися. Але зі мною було інакше. Мені здається, він одразу знав, що я маю потенціал його обійти”, – розповідав той, кого згодом назвуть Феноменом.
Та й як було не назвати?
18-річний хлопець переїхав до ПСВ за порадою того-таки Ромаріо. Його вже в аеропорту оточила преса і жартома питає, типу, то скільки голів чекати? А він каже: “32”, проте на ділі забиває 36.
Це було божевілля. Нідерланди бачили Кройфа, Гулліта й Ван Бастена, але щоб ТАК?
“Він був наче з іншої планети. Я перетинався з ним, коли грав за Аякс. Він біг зі швидкістю 3000 км/год і бачив поле вдесятеро швидше за нас”, – пригадував Кларенс Зеєдорф.А Руді Феллер після вистражданої перемоги Баєра 5:4, де Роналдо оформив хет-трик, повторював одне й те ж: “Ніколи не бачив, щоб 18-річний грав так добре”.
Та й хто бачив?
***
Коли він перейшов до Барселони, то виявилось, що й Іспанія навіть близько не була готовою. 47 голів в 49 матчах!
“Ви не знайдете іншого гравця, який би забив цей м’яч. Не знайдете!” – зривався на крик Боббі Робсон після сольного голу Компостеллі.
Пеп Гвардіола, Луїс Енріке, Жозе Моурінью могли до ночі обговорювати тактику у тій Блауграні, але Роналдо плював на неї. У парі грати чи самотужки; на контратаках чи позиційно – він сам був схемою та рішенням.
Хорхе Вальдано грав з Марадоною, але тут інше – магія ніг помножена на 187 см зросту і статуру боксера.
“Коли атакує Роналдо, здається, що тебе атакує ціле стадо”, – зізнавався легенда Реала.
І коли вони виходили за Бразилію в парі з Ромаріо – ну хто міг вистояти?
Селесао спокійно виграли Копу Америку та Кубок конфедерації у 1997-му, аж раптом за 8 днів до оголошення заявки на ЧС-1998 Ромаріо отримав травму. Роналдо лишився сам, і 43% газетних заголовків у Бразилії в останній тиждень перед Мундіалем були присвячені йому.
На той момент він вже покинув Барселону та грав за Інтер – команду зірок, де він був найбільшою.
У те, що бразилець зробив із Алессандро Нестою у фіналі Кубку УЄФА-1998, в Італії просто не хотіли вірити:
“Фінал у Парижі проти Роналдо – найгірше, що ставалося у моїй кар’єрі. Я безліч разів передивлявся ту гру, аби зрозуміти помилку. Ми програли 0:3. Лише з часом усвідомив – моєї вини не було. Роналдо неможливо було зупинити”.
В свою чергу фізіотерапевт Селесао Нілтор Пітроне клявся, що Роналдо пробігав стометрівку за 10,2 сек. Для контексту, світовий рекорд Усейна Болта – 9,58.
Це тоді його за все вкупі прозвали Феноменом.
“Мені це не сподобалося. Додатковий тиск. Феномен же не може програти, відчувати біль. Феномен не може перестати забивати”, – зізнавався він через багато років.
Ех, якби ж вони знали тоді, що буде далі…
***
Роналдо не мав сучасних полів – рівних, як столи для більярду. Йому перепадали всякі.
На додачу, більшість його спринтів завершувалися ударами по ногах та падіннями.
Атлет від природи – авжеж! – але скільки він міг витримати?
Вже до ЧС-1998 Феномен підійшов на межі, і в стартовому матчі з Шотландією зіграв так слабко, що Пеле назвав його “найгіршим на полі”,
“Він кожен день ходив на фізіотерапію, приймав протизапальні ліки. Він відчував, що щось не в порядку”, – розповідав Бебето. “Щоразу, коли Роналдо підтягував гетри чи брався за коліно, країна завмирала”.
І ще цей бісів тиск. Ти ж Феномен. Як це ти не забив?!
За інших обставин вихід до фіналу став би полегшенням, але у Бразилії після 1994-го все було навпаки. Нагнітали усі – легенди минулого, влада, преса.
“Коли я зайшов, він лежав на ліжку, обличчям до мене. Я глянув на нього, а він вже був… навіть не знаю, як сказати”, – Роберто Карлосу фізично неприємно це згадувати.
“Я бачив таке у епілептиків. Він несподівано почав трястися, і я сильно перелякався. Не зрозумів навіть, що язик запав. В мене досі та гримаса перед очима”.За 4 години до фіналу проти Франції бразильці екстрено повезли Роналдо до лікарні в супроводі ФІФА. Повна секретність! Навіть партнери по Селесао нічого не знали. Французи ж подейкували, що Бразилія затіяла якусь брудну гру.
Що то було? Тоді в Парижі медики виснували – нервовий зрив, підсилений фізичним виснаженням.
Сам Феномен зізнався лікарям, що “почувається, ніби його переїхала вантажівка”.
Грати в цьому стані? Не грати? Він з’явився у підтрибунці в останній момент, але на полі “Стад де Франс” лише підтвердив власний діагноз і ледь пересувався, поки Зідан та Петі писали історію “Ле Бле”.
А позаяк він же лідер, герой заголовків, то папараці переслідували ще довго. Навіть перед домом чергували.
“Послухайте, я ж нормальна людина, яка хоче вести нормальне життя. Я хочу прийти до мами без 10-15 журналістів за спиною. Я не можу так жити”, – але хто зважав?
“Феномен не може відчувати біль”, який після 1998-го лише посилювався.
Богатирське здоров’я Роналдо витримало ще півтора року навантажень – вже на уколах, без яких він і ривка б не зробив. При тому і такого бразильця вистачало, аби дивувати його нового напарника по нападу Бобо Вієрі:
“Знаєш, якось на тренуванні він показав мені трюк і запропонував повторити. Я розреготався: “Та я ніколи в житті це не зроблю”. Це було як грати з Майклом Джорданом за Чикаго. Якби не травми, ми б виграли усе…”
***
Був листопад 1999-го, матч з Лечче, коли коліно не витримало вперше – частковий розрив підколінного сухожилля.
Хірург Жерар Саян вирішив “латати” проблему, що потім назвав найбільшою в житті помилкою. Роналдо ніби добре переніс операцію, відновлення; навіть встиг одружитися, поки усе тягнулося. Але от далі…
Квітень 2000-го, фінал Кубка проти Лаціо – лише через 6 днів після народження його сина. Він пробув на полі лише 6 хвилин, після чого спробував коронний переступ і… закричав.
“Ми всі почули клацання і одразу подумали про найгірше. Надто вже гучним був звук”, – розповідав Дієго Сімеоне, що грав тоді за “Орлів”.
Ну, а лікар Інтера зізнавався, що гіршої травми не бачив. Коліно Феномена – вже колишнього? – вибухнуло. Чашечка піднялася високо до стегна.
“Весь час, поки лежав, крізь біль переслідувала лише одна думка: чому я? Чому це відбувається зі мною? Я думав, що це кінець кар’єри”.
Та й хіба він один? Весь футбольний світ перелякано вдивлявся у кадри, від яких і сьогодні мурахи по шкірі.
Феномена того разу повезли оперувати до Парижа. Він під знеболювальними чекав на операцію, коли до палати раптом зайшов… Зінедін Зідан, з яким вони були ледь знайомі:
“Це було спонтанне рішення. Я нікому про це не говорив. Я хотів лише сказати йому, що він неймовірний, я його обожнюю і бажаю якнайскорішого повернення. Що він потрібен футболу”.
Така повага від суперника додала сил, як і візит Короля футболу наступного дня.
“Я теж мав серйозну травму в 1966-му, але потім був ЧС-1970. Я повернувся, а ми виграли. Я зайшов нагадати йому цю історію і закликав пам’ятати, що бог нагородив його талантом не просто так”, – розповідав Пеле.
І отак-от по краплі у Роналдо відродилася віра.
Ніяких залів, готелів, нічних клубів – Феномен у 2000-му навіть не міг ходити на двох ногах.
Вже колишня дружина розповідає, що він виконував вправи годинами, сподіваючись на диво, а в перервах грався з малюком.
Це було пекло – дні, тижні, місяці роботи, але коліно згиналося лише під прямим кутом, та й то через біль. Лікарі у США визнали безрезультатність зусиль і порекомендували нову операцію – тобто, фактичне завершення кар’єри.
Роналдо випросив у них останній шанс. На півдні Франції, у Калбретоні, був відомий реабілітаційний центр для спортсменів:
“Я вирішив так: або побачимо видимі покращення за пару тижнів, або піду на операцію.Тож я працював кожен день. Я розробляв зв’язку, працював над гнучкістю. Якщо чесно, це було найважче катування, яке я коли-небудь пережив. Але я просто не міг уявити, що все отак закінчиться, в 23 роки. Це не міг бути кінець”.
Еге ж, за спринтами й дриблінгом ховався ще й могутній характер. Інакше як би він став Феноменом?
От тільки поки Роналдо заново вчився ходити, бігти, прискорюватися, час йшов…
Лише у вересні 2001-го – через 17 місяців – він знову вийшов на поле проти румунського Брашова в Кубку УЄФА.
За час лікування Феномен помітно набрав ваги, втратив у швидкості і вже не йшов напролом проти всіх, граючи більш традиційно. Значною мірою та травма забрала у футболу одне з найбільших його чудес.
При тому і того Роналдо, який лишився, з надлишком вистачало для найбільших клубів, арен, перемог…
Ви хоч уявляєте його масштаб?
***
Він ще мучився до кінця сезону-2001/02 – то стегно прихопить, то знову коліно, то пах, але Бразилія не могла не взяти його на Мундіаль.
Справа не лише у Феномені та всьому, що він пережив. Селесао без нього програли 6 матчів із 18 у відборі до ЧС-2002 і тільки в останньому турі гарантували собі путівку.
“І останній, Роналдо Назаріо, Інтер”, – коли Луїс Феліпе Сколарі його оголосив, у нації відродилася надія.”Я виріс на твоїх фінтах. Я усі їх повторив, коли мені було 13-14 років. Хочеш, покажу?” – приставав юний ще Роналдіньйо.
А Феномен вперше за багато місяців сміявся:
“Сміх… Мені він дається легко, з моїм-то прикусом”.
Коліно ще нило, але забивати вже не заважало – тим паче, Діньйо, Карлос, Клеберсон віддавали такі чудові паси.
Ба більше, він навіть біль перетворив на шоу, вигадавши жахливий чубчик “для зміни теми”, за який потім просив вибачення у бразильських мам, чиї діти це повторили.
Суворий, грізний Сколарі не розумів: “Ти, бляха, як міг таке вистригти? А якщо ми програємо? Ти як це поясниш?!”
Але Роналдо ніби відчував – не програють.
Перед фіналом ЧС-2002 нерви чотирирічної давнини не поверталися – він заснув і прокинувся якраз до ранкової розминки. Шансів у Німеччини не було абсолютно ніяких:
“Це тому, що той чемпіонат я виграв ще до його початку. Моїм кубком було те, що попри всі погані прогнози я відновився та продовжив робити, що любив. Продовжив грати у футбол”.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії