У середині 2000-х кольори німецької промоутерської компанії Universum захищали три українських чемпіона світу.
У 1996-му німецький промоутер Клаус Пітер Коль здійснив угоду всього свого життя: власник і керівник компанії Universum підписав двох українських боксерів – новоспеченого олімпійського чемпіона Володимира Кличка і його брата Віталія, який уже мав за спиною солідний послужний список як в любительському боксі, так і професійному кікбосінгу. Не сказати, що у «стайні» Коля до приходу братів не було сильних бійців – багаторазові чемпіони світу Даріуш Міхальчевський і Артур Григорян до приходу братів були головними зірками німецької компанії, але саме поява двох перспективних супертяжів, та ще й братів дозволила Universum нарешті подолати свою «містечковість», привертаючи до себе увагу всього світу.
Успішний розвиток проекту «Брати Клички», саме в Universum Віталій і Володимир завоювали свої перші чемпіонські титули і здобули популярність, змусив Коля і його команду звернути більш пильну увагу на українській боксерський ринок. Та й наші бійці, спостерігаючи за побудовою кар’єри Віталія та Володимира, все частіше поглядали в бік німецької «стайні».
А вибирати було з кого – в другій половині 1990-х в Україні була ціла плеяда чудових боксерів. У підсумку, в Німеччині один за одним опинился срібний призер Олімпіади-2000 Андрій Котельник, бронзовий медаліст тих же Ігор Володимир Сидоренко та віце-чемпіон світу 1997-го Сергій Дзінзирук, а також перспективні супертяжі Тарас Біденко та Олександр Димитренко. Але якщо останні двоє великих досягнень на професійному ринзі не здобули (кілька регіональних і інтерконтинентальних титулів не рахуємо), то українські «олімпійці» залишили свій слід як в історії німецького клубу, так і – професійного боксу.
****
Першим після братів Кличків українським чемпіоном світу став «найлегший» – Володимир Сидоренко. Його досить грамотно і швидко підвели до титульного бою (для цього українцеві і його промоутерам знадобилося всього 16 поєдинків), і в лютому 2005-го уродженець Енергодара в Німеччині переміг мексиканця Хуліо Зарате, завоювавши пояс WBA.
Зірковий час Сидоренко – перемога над досить популярним в той час тайським бійцем Пунсавата Кратінгдаенгджімом. В результаті пояс українець утримував три роки, провівши за цей час шість захистів (чотири перемоги і дві нічиїх), поки не програв панамцю Ансельмо Морено.
****
Дзінзируку, який перейшов в профі не ставши чекати Олімпіади-2000 (за словами Сергія, на той момент призера чемпіонатів світу та Європи, він розумів, що виграти на Іграх у росіянина Олега Саїтова, якому він поступався на в фіналах світових і континентальних першостей, йому не дадуть), для виходу на титульний бій потрібні були 30 поєдинків. Та й власне Universum став для українця вже не першою професійною «стайнею» – на початку кар’єри він виступав за англійські і польські клуби.
Чемпіонський титул Дзиня завоював в кінці 2005-го, впевнено «розібравши» міцного пуерторіканця Даніеля Сантоса. Поєдинок в Магдебурзі – кращий в кар’єрі Дзинзирука, який в цілому володів титулом WBO п’ять років, провівши за цей час всього шість поєдинків.
Власне, і пояс Сергій втратив через бездіяльність. Точніше, байдужого ставлення з боку промоутерів, які не поспішали організовувати йому бої. Зараз залишається тільки гадати, на що був здатний «піковий» Дзиня, в активі якого переможні, хоча і досить важкі перемоги над Хоель Хуліо і Лукашем Конечни, але факт залишається фактом: на момент втрати титулу і розриву контракту з німецьким клубом Сергій уже був далеко не в найкращій формі.
****
Найтяжче до поясу довелося пробиватися Андрію Котельнику. Якщо Сидоренко брав напором і міццю, Дзиня – технікою і відмінним розумінням боксу, то Котельник володів обома якостями.
Видовищний як для звичайних глядачів, так і тонких поціновувачів боксу боєць, готовий вийти в ринг в будь-який час і будь-якій ситуації, вперше всі принади суддівства в професійному боксі відчув на собі в 2004-му, коли у Франції на думку арбітрів поступився в виграному поєдинку Сулейману Мбайє.
Через дев’ять місяців ситуація повторилася в Англії – знову виграний бій і знову поразка рішенням суддів. Цього разу – від Джуніора Уіттера.
Через півтора роки – вже повноцінний титульний поєдинок, суперник все той же Мбайє і знову невдача: нічия рішенням суддів, які залишили пояс у Мбайє.
Напевно, в такій ситуації у кого завгодно могли б опуститися руки, але Котельник, який звик все своє життя напролом йти до поставленої мети, не здавався. У березні 2008-го доля знову подарувала йому шанс у вигляді чемпіонського бою проти нового володаря титулу британця Гевіна Різа. Навчений гірким досвідом, Котельник вирішив не доводити справу до підрахунку суддівських рішень, здобувши в Кардіффі перемогу нокаутом.
На жаль, титулом Андрій володів до образливого мало – півтора роки, зате запам’ятався тим, що провів перший в історії чемпіонський бій в Україні: перемігши у Львові за очками Ноїро Кімуру. Далі була перемога над Маркосом Майданою (тим самим, що вигравав у Моралеса, Бронера, Корлі і бився з Мейвезером) і поразка від Аміра Хана.
****
Після того як спочатку брати Клички, а потім і інші українці залишили клуб, почався занепад Universum. У 2010-му компанія втратила контракт з телеканалом ZDF, а рік по тому була продана казахстансько-німецькому бізнесмену Вальдемара Клюха. На жаль, вивести її на пристойний рівень той не зумів: борги компанії становили чотири мільйони євро і незабаром почалася процедура банкрутства.
У 2019 м в німецьких ЗМІ з’явилися повідомлення про відродження колись однієї з провідних боксерських «стаєнь» світу, повернути колишню славу якій збирався Ісмаїл Озен – чоловік однієї з найбагатших і відомих бізнесвумен Німеччини Джанін Отто.
Що стосується трьох українських чемпіонів, то всі вони свої найгучніші та грошові бої провели вже після розриву відносин з компанією. Дзінзирук програв легендарному Серхіо Мартінесу в США, Котельник у Англії поступився Аміру Хану, а в Америці спірним рішенням програв Девону Александеру. Що стосується Сидоренко, чия кар’єра пішла на спад після втрати титулу і невдалого реваншу проти Ансельмо Морено, також з США поступився нокаутом тоді ще проспекту Ноніто Донейру.
Джерело – https://sportarena.com/