Зворушлива історія захисника України, який після поранення відкрив для себе нове життя, сповнене пристрасті і пригод.
Микола Гатала – військовослужбовець із Львівщини, який став на захист країни з перших днів повномасштабного вторгнення. Воював у складі 36-ї бригади морської піхоти в Авдіївці, на Херсонщині, Запоріжжі. 28 червня 2023 року чоловік отримав поранення, наступивши на міну, – йому відірвало ногу.
Далі були чотири реампутації та місяці реабілітації після важкого поранення. Одного осіннього дня він мимохіть спробував те, що стало новим сенсом життя.
“Зайшли і почали розповідати про якийсь футбол на милицях”
“До нас завітали Богдан Мельник (керівник ФК Покрова АМП, – прим. авт.) та Костянтин Кошула (колишній капітан ФК Покрова АМП, – прим. авт.). Це було 12 вересня 2023 року – тоді вже відбулося перше тренування. Вони зайшли і почали розповідати про якийсь футбол на милицях – тоді ніхто до кінця не розумів, що це таке.
Але оскільки я проходив реабілітацію, то потрібні були фізичні навантаження. Потрібно було якось розвіюватися, бо великого бажання цілими днями сидіти в реабілітаційному центрі не мав. У нас було чимало активностей, але я хотів якомога швидше відновитися, тому мені всього цього було замало. Думаю: “Та ладно, спробую я цей футбол на милицях”, – розповідає воїн.
За кілька днів деякі хлопці, включно з Гаталою, погодилися поїхати з Богданом Мельником на тренування. Вирушили до Львова у Молодіжний навчальний центр імені святого Івана Боско. Там Микола познайомився з іншими. Хлопці спробували зіграти, хто в чому був – у своїй формі, простому взутті, зі своїми милицями.
“У когось немає руки, ноги, і ми підколюємо один одного”
Військовослужбовець зізнається, що з кожним тренуванням все більше і більше затягувало – навіть почав відмовлятися від інших активностей, аби потрапити на ампфутбол. Цей спорт став для Миколи великим поштовхом у фізичній і моральній реабілітації.
“У нас в команді такий колектив сформувався, що ми жартували на будь-які теми, сміялися. У когось немає руки, ноги, і ми підколюємо один одного. Тим більше, у нас в колективі десь 80% військових, а на початку були і всі 100”, – зазначає Гатала.
Тренування для львів’янина – це було щось мегакруте. Зізнається, що з багатьма хлопцями дуже зблизився – дружба переросла в щось масштабне. Почали зідзвонюватися, радитися, ділитися досвідом, допомагати новачкам.
Невдовзі Микола Гатала повернувся на службу, але улюбленого ампфутболу не покинув. Військовий їздив на тренування до Львова з Миколаєва та Одеси. З нетерпінням чекав вихідних, хоч добиратися було доволі проблематично. Відпускати на тренування не дуже і хотіли, бо велика відстань, але чоловік добився свого.
“Після того, як пішов з реабілітаційного центру, контролювати здоров’я сильно не було часу. Втім, у команди є свої лікарі, і це дуже круто, адже можуть допомогти, дати пораду прямо на місці. Це фактично стало продовженням моєї реабілітації”, – розповідає ветеран.
“Вже більше думали про досягнення, а не про відновлення”
У січні 2024-го офіційно представили першу в Україні футбольну команду ветеранів з ампутаціями – Покрова АМП. Команду створили за ініціативи отців Салезіанського згромадження УГКЦ і вона на 80% складалася з військових. Свій шлях колектив почав у 2023 році і став базовою командою збірної України з ампфутболу. Саме її частиною став Микола Гатала.
“Ми почали займатися ампфутболом професійно і вже через пів року заявилися на чемпіонат Польщі – Екстраклясу. Це один із найсильніших чемпіонатів Європи. Коли поїхали, то зрозуміли, що там зовсім інший рівень. Це стало для нас натхненням та мотивацією розвиватися. Відповідно хотілося перемог і результатів. Тоді вже навіть більше думали про досягнення, а не про відновлення.
Кожен має свої цілі. Всі прагнуть зіграти, вийти в основному складі, адже ти представляєш Україну на Європейському чемпіонаті. Думаю, також у кожного є мотивація потрапити у нашу збірну, зокрема і в мене.
Розумію, що зараз, можливо, роблю недостатньо, адже паралельно працюю. Як жартують у нас в команді: “Якщо робота заважає футболу, то її треба залишати”. Мрію, щоб футбол став частиною моєї роботи, щоб не треба було думати, як забезпечити сім’ю і де знайти час для улюбленої справи”, – розповідає футболіст.
На думку військового, перетворити ампфутбол на справу свого життя цілком реально, адже цей спорт в Україні стрімко розвивається. Ще півтора року тому була лише одна команда, а зараз вже 11. Микола вважає, що в майбутньому в Україні створять свій чемпіонат.
“Коли взуваю бутс, беру милиці, то навіть забуваю, що маю ампутацію”
“Футбол – це такі емоції! Навіть на звичайних тренуваннях у нас в команді все дуже класно і весело, а коли ми їдемо в ту ж Польщу на матчі, то просто неймовірний заряд позитиву, адреналіну.
Дуже приємно, коли приходять наші повболівати у Польщі. Так склалося, що з кожною грою у нас все більше наших фанатів, навіть більше, ніж у поляків. Коли граєш, і тобі кричать “Україна” або “Покрова” – це неймовірні емоції.
На стадіоні ми забуваємо за наші травми, в кого що болить. Коли я взуваю бутс, беру милиці, то навіть забуваю, що маю ампутацію. Якби не особливості в правилах, то здавалося б, що це звичайний футбол”, – зізнається гравець.
Багато чинних футболістів Покрови були в команді від самого початку. Гравці, яким ампфутбол не зайшов, досить швидко самі відсіялися. Микола вважає, що зараз у команді кожен на своєму місці, в кожного свої доречні жарти, і вони вже стали великою футбольною сім’єю.
“З футболом спробував багато нового, побував у Швейцарії, Польщі. З різними людьми познайомився. Я дуже радий, що в певний момент долучився до цього виду спорту. Жодного дня не пошкодував, що зайнявся ним, навіть якщо отримував якісь травми, було важко, щось боліло. Все одно був щасливий, що я це роблю.
Звичайно, хотів би подякувати всім, хто започаткував ампфутбол в Україні. Також Салезіянам св. Івана Боско, які створили нашу команду. Можливо, вони навіть не усвідомлюють, яку велику справу зробили. Вони зробили щасливими багатьох хлопців, дівчат, сімей”, – підсумовує українець.
